Development of ideas about the physiology of urin formation (XVII-XX centuries)

Abstract

На сьогоднішній день наукові уявлення про механізми формування сечі детально вивчені і освоєння даного матеріалу не викликає труднощів. Теорія сечоутворення включає три послідовних етапи: фільтрацію, реабсорбцію і секрецію. Необхідність узагальнення і доповнення досліджень щодо становлення і розвитку ниркової фізіології в історико-науковому аспекті обумовлює актуальність даної статті. Метою даного дослідницького огляду є аналіз основних досягнень в області фізіології нирок і водно-сольового обміну, починаючи з відкриття в XVII столітті беллінієвих проток і мальпігієвих тілець і закінчуючи дослідженнями середини XX століття. Основна частина. Процес становлення та розвитку передумов формування ниркової фізіології можна умовно поділити на два етапи: 1) анатомо-фізіологічний (Л. Белліні XVII століття), який пов'язаний з описом ниркових канальців і тривав до виникнення першої секреторної теорії сечоутворення (У. Боумен середина XIX століття), що стало початком 2) власне фізіологічного періоду. "Останні крапки над і розставила" сучасна теорія А. Кепіні (початок XX століття), яка поклала кінець майже віковій боротьбі віталістів-антивіталістів, і послужила потужним стимулом для вивчення ролі нирок у забезпеченні сталості внутрішнього середовища, що знайшло відображення в роботах акад. Л.А. Орбелі (середина XX століття) і його учнів. Висновки. Таким чином, до другої половини XX століття було сформовано цілісне уявлення про механізм сечоутворення. Подальший розвиток цього напряму пов'язаний з вивченням механізмів регуляції гомеостатичних функцій нирок та їх онтогенетичних особливостей.

На сегодняшний день научные представления о механизмах формирования мочи детально изучены и освоение данного материала не вызывает трудностей не только у студентов медико-биологических вузов, но и школьников старших классов. Накопленный опыт и знания, полученные путем экспериментальных и клинических исследований, подарили научному миру вполне понятную и доступную теорию мочеобразования, которая включает три последовательных этапа: фильтрацию, реабсорбцию и секрецию. Необходимость обобщения и дополнения исследований о процессе становления и развития почечной физиологии в историко-научном аспекте обуславливает актуальность данной статьи. Целью данного исследовательского обзора является анализ основных достижений в области физиологии почек и водно-солевого обмена, начиная с открытия в XVII веке беллиниевых протоков и мальнигиевых телец и заканчивая исследованиями середины XX столетия. Основная часть. Процесс становления и развития предпосылок формирования почечной физиологии можно условно поделить на два этапа: 1) анатомо-физиологический (Л. Беллини XVII век), который связан с описанием почечных канальцев и продлился до возникновения первой секреторной теории мочеобразования (У. Боумен середина XIX века), что стало началом 2) собственно физиологического периода. "Последние точки над и расставила" современная теория А. Кэшни (начало XX века), которая положила конец почти вековой борьбе виталистов-антивиталистов, и послужила мощным стимулом для изучения роли почек в обеспечении постоянства внутренней среды, что нашло отображение в работах акад. Л.А. Орбели (середина XX века) и его учеников. Выводы. Таким образом, ко второй половине XX века было сформировано целостное представление о механизме мочеобразования. Последующее развитие данного направления связано с изучением механизмов регуляции гомеостатических функций почек и их онтогенетических особенностей.