Оптимізація оперативного лікування трофічних виразок

Abstract

Кращим оперативним підходом у випадку хронічних виразок гомілки слід вважати їх повне висічення разом із рубцевою тканиною дна. У цьому випадку можна розраховувати на приживлення на рівні 80-90%, іноді навіть вище. Однак повне приживлення аутодермального клаптя після висічення виразки трапляється рідко. Зазвичай місцями виникає його краєвий чи вогнищевий некроз, переважно над залишками рубцевої тканини, яку не вдалося висікти. Тому бажано, щоб клапоть перевищував новоутворену рану на 10-15%. Залишок трансплантата зберігається в холодильнику завернутим у серветку, просякнуту 0,9% р-ном натрію хлориду з антибіотиком. За наявності ділянок некрозу пересадженого епідермо-дермального клаптя через 5-6 діб їх ретельно висікають у межах здорової тканини, а утворену ранову поверхню закривають залишками консервованого трансплантата. Таким чином вдається уникнути повторної операції.